Хвороба Гантінґтона

  Хворобу Гантінґтона названо ім’ям д-ра Джорджа Гантінґтона, який першим описав її симптоми 1872 року. Для цієї недуги характерні незначні зміни особистості та поведінки, які з розвитком хвороби стають дедалі очевиднішими. Симптоми бувають різні: від частої зміни настрою і дратівливості до депресії та нестямних вибухів гніву. Хворим також може дошкуляти мимовільне сіпання тіла й слабкість у руках та ногах. У жертв цієї недуги порушується координація рухів, вони стають дедалі незграбнішими. Мова їхня робиться нерозбірливою. Їм важко ковтати, а також запам’ятовувати та концентруватися. Такі прості зазвичай справи, як навчання, організовування чогось та розв’язання проблем, стають тепер обтяжливими або й взагалі неможливими. З бігом часу симптоми недуги лише посилюються і стан хворого постійно погіршується. Тож йому неминуче доведеться залишити роботу, а згодом він навіть не зможе піклуватися про себе. Хворі часто неймовірно боляче сприймають таку зміну в житті. «Колись я будував доми,— розповідає Білл, який страждає від хвороби Гантінґтона,— а тепер взагалі нічого не роблю й почуваюсь жахливо». (Джерело)